|
Название: Плач по Кирилу С. Отправлено: comandor194sm от 13 Ноября 2013, 02:24:38 Братва... схиліть голови у скорботі... щоб не бачили, як я гірко плачу... Пішов від нас у тонкі світи класний велотурист, стійкий і терплячий до болю хлопчик Кирил Стрєльченко... Мій любімий Кірілочка... Золотесенький... Кажуть - не можна скорбіть, щоб душі тих, по кому скорбота, не страждали... А я скорблю. Катайся, моя дитиночка, посеред хмарок білесеньких, посеред пташок дзвінкесеньких - а я завжди дивитимусь на небо і пам"ятатиму, що ти ТАМ крутиш педальки і смієшся срібним своїм дзвінким сміхом... Я ніколи тебе не побачу, я ніколи тебе не забуду... мій маленький дружочок Кірілочка...
Название: Re: Плач по Кирилу С. Отправлено: SIDRA от 13 Ноября 2013, 08:32:49 Миша, мы в этом году с ним были на ПВД. И недавно встречались возле 3Д. Я ещё спрашивал в честь чего новый велосипед...? Уточни информацию когда, почему... И насчёт похорон
Название: Re: Плач по Кирилу С. Отправлено: comandor194sm от 13 Ноября 2013, 18:58:18 Щойно спілкувався з Диким Сашою. Поховали Кіріла вчора, 12.11.13, з Храму на Ігрєні. Йому було 17 років. НАШИХ було близько сорока душ, а взагалі людей було - МОРЕ...
Название: Re: Плач по Кирилу С. Отправлено: SIDRA от 13 Ноября 2013, 20:42:56 Може не до речі,але чому Ти це написав зараз,а "велоспільнота" раніше нікого ніде несповістила?
Де ця "велоспільнота" гуртувалась,на якому форумі? Чи що я не розумію? Название: Re: Плач по Кирилу С. Отправлено: comandor194sm от 13 Ноября 2013, 23:26:21 Думаю, все сталося в телефонному режимі. Якби мені зайшов ТАКИЙ дзвінок - я б теж про і-нет не подумав. Власне - я всьо ТО розумію - усі у відчаї. Були. Є. Будуть. Це мені потрібні демонстрації почуттів - ну я ТАКИЙ. Андрію було не до і-нету - він опікувався ЗОВСІМ іншими проблемами... Не знаю - я страшенно переживаю і страждаю, співчуваю усім, а особливо - безумовно - моєму маленькому другу. Він, може, і не знав, що якийсь там дядькомишко уважно спостерігає за ним - мовчки і неявно - морщиться, коли малому гіпс зрізали на ПВД, посміхається тихо, коли джип спускався в балку, а з люка антеною стирчав малий і либився задоволено і переможно. І коли ми заїхали по дорозі в балку до них додому, щоб розважить малого в гіпсі - я відчував себе прямо спайдерменом геройським - відвідали хворого друга... Гарний то був період життя - велика група людей ніби дихала в унісон, переймалася спільними проблемами і раділа разом простим нехитрим розвагам і регулярним зустрічам... Те чудо - напевне - десь з кимось і продовжується - і слава Богу...
|