comandor194sm
Рук. велопоходов 1-3 к\с
Постоялец
Карма: 23
Offline
Пол:
Сообщений: 285
Я тебе чую! Я тебе розумію! Je te sens!
Dnipro - Kyiv
|
|
« Ответ #38 : 15 Января 2011, 10:42:56 » |
|
Зауважте, люди - це він попросив розказать - ЯК так сталося, що ми всі залишилися голі-босі - я не хотів... 1. Ми вийшли на Бакальську косу у прекрасному настрої, сповнені сил і сподівань на чудовий черговий день подорожі, дружні і гарні, розташувалися на гарячому прибережному пісочку відпочить і поплюхатися у теплій водичці Чорного моря - і щойно ми познімали труси і часи та рушили до води, насолоджуючись свіжим вітерцем, що пахнув морем - раптом звідкись згори налетів, ніби тайфун, величезний рожевий Змій Горинич - ну як у Добрині Нікітіча друг - позбирав наші мечі, плащі, вєліки, шмєліки, рюкзаки і тюфяки - і, поки ми, роззявивши роти, милувалися його грацією і прикольним кольоровим розмаїттям - здимів у напрямку Туреччини з ісім нашим скарбом туристичним, залишивши нас "в чьом мать роділа" посеред безлюдного пляжу Бакальської коси. І нам нічого не залишалося, як, ставши у рядок, підняти домінантні руки до очей і спостерігати, як танув у повітрі інверсійний слід його казкових реактивних двигунів...
2. Повністю знесилені багатокілометровим переходом (близько 7 км) ми ледве виповзли на дурний пляж прибацаної Бакальської коси - ще пам"ятаю, ми дерлися через якийсь тупий сухий травостой по дебільній звивистій стежці від намаханої траси "звідтам-тудой" - і майже впали на вологий прибойний пісок "мордой об пляж". І залишились лежать так години з півтори, вишукуючи у спустошених організмах резерви кураги і згущьонки ранкової манної каші "а-ля Пєвцов" - щоб хоч якось дотягти до рятівної ночі, яка б покрила наші розхристані тіла благодатним своїм омофором... І раптом хтось, лежачи ближче інших до лагідних хвиль, що лизали берег і наші обвітрені морди, помітив серед безкрайнього морського простору якийсь рух, чиюсь блискучу чорну спину з характерним гострим плавцем... Акули!... Та ні - то до нас припливла зграйка веселих пустотливих дельфінів, вони просто бажали поспілкуватися з нами, підтримати нашу знесиленість бадьорістю і життєрадісністю молодих дельфінячих організмів. З останніх сил зриваючи з себе остогидлі спортивні костюми, ми поповзли, стогнучи і вигукуючи безглузді синтестенції на кшалт "дельфіни усіх причорноморських країн - об"єднуйтесь зі знесиленими велотуристами ДніпроВелоКлубу!" прямісінько у кришталеву лагідну воду, всотуючи і всмоктуючи обгорілими на безжальному червневому кримському сонці спинами різноманітну геомагнітну енергію, що її щедро дарували нам слизькі і пекучі лиманні бакальські противні черв"яки... на яких дуже охоче клює жирна севастопольська тюлька Хамса. Да... про шо це я... Ага, згадав: закинув тоді я ту бамбукову вудочку прямо у лагідне осіннє озеро Байкал, примовляючи радісно "будь проклятий той день і час, коли я погодився здуру йти у цей дуриндський байдарочний похід з такими невігласами і ідіотами - мама, забери мене додому!" - і пішов пити каву на кухню... Отож... дельфіни...
|